Ментальні
особливості українського ринку нерухомості: коли боротьба проти «свавілля
ріелторів» набуває характеру нав'язливої ідеї.
Взагалі-то,
«боротьба» — це занадто гучне слово, пише Domik.ua. Оскільки ведеться вона часто в мережі — в
реальності з ріелторами не дуже-то повоюєш: можна тільки користуватися або не
користуватися їх послугами. Максимум — скориставшись, не заплатити.
Тільки от біда в
тому, що платити за ріелторської послуги не хочеться майже нікому. Тому що
дорого, тому що платити за послуги ми взагалі не дуже-то любимо, тому що «нам
їх нав'язали».
Безкоштовні послуги?
Плата за надані
професійні послуги — невід'ємний атрибут ринкової економіки в її сьогоднішньому
вигляді. Послуга — той же товар, має свою ціну. А ріелторська діяльність — це
підприємництво, засноване на наданні послуг у сфері нерухомості. Однак багато
наших співгромадян родом з Країни Рад, де всі адміністративні та аналогічні ним
послуги були або вважалися безкоштовними — платою часто була відповідна
послуга. Хтось і сьогодні керується тим же принципом, виробляючи «натуральний
обмін» послуги, яку може надати, на ту, що потрібна. У тому числі, і при
покупці квартири — знаходячи через численних знайомих ріелтора, який погодиться
допомогти безкоштовно.
Більшість же, хоч
в глибині душі і вважає, що послуга має бути безкоштовною, скріпивши серце,
платить. Підкоряючись неписаними законами ринку і втішаючи себе тим, що коли
він буде продавцем, заплатить хтось інший. Хтось і радий би не заплатити, та
совість не дозволяє, або просто нахабства не вистачає сказати ріелтору «я вашу
послугу не замовляв!»
Втім, є й ті, хто
цілком освоїв закони ринкової економіки і повною мірою їх використовує.
Наприклад, виторговує у продавця знижку в розмірі хоча б половини ріелторської
комісії. Або ж використовують послуги ріелтора по повній: залишають заявку і
покладають на посередника всю роботу з пошуку відповідного житла. А самі лише
на перегляди ходять, та й то, якщо фото квартири сподобаються і умови
підійдуть. У такому випадку, баланс послуги та плати за неї якраз і
дотримується.
Частина покупців
не хоче платити, і тому наполегливо шукає прямих продавців і таки їх, рано чи
пізно, знаходить. Досвід показує, що знайти можна, але для цього потрібно
попрацювати. Поставити себе на місце ріелтора. Пошукати більш ранні оголошення
про продаж об'єкта, що зацікавив, поговорити з 20 ріелторами перш, ніж вийти на
прямого продавця. Нарешті, регулярно розклеювати оголошення на всіх парадних в
цікавому районі...
Ті, хто
ріелторськими послугами часто користується в реальності, прекрасно розуміють,
що в одному випадку вони виступають в ролі покупців, які платять, а в іншому — вже
продавців, які умовно не платять.
Такі реалії
ріелторської діяльності. Але її віртуально-інформаційний супровід виглядає
інакше.
Вічний бій
Холівари (транслітеровано
англ. Holy war — священна війна) в мережі — на профільних форумах, в
обговоренні тематичних публікацій, в соцмережах — незмінна віртуальна
супроводжуюча ріелторської діяльності.
Борці за ідею в
більшості випадків послугами ріелторів користувалися всього пару раз, та й то,
при оренді квартири. Ймовірно, деяких з них так вразила кричуща
несправедливість того, що їм, за сталим на ринку звичаєм, довелося заплатити за
послугу, яку, на їхню думку, зробили винятково власнику квартири, що чималу
частину свого часу в подальшому вони вирішили присвятити «боротьбі з
ріелторами».
Хоча послуги для
них якраз передбачені. Правда, цими послугами не завжди користуються. Наприклад,
особисто мені при укладенні договору оренди квартири посередник пропонував
подивитися в той же день ще кілька варіантів по сусідству, щоб вибрати найбільш
підходящий. Зрештою, ріелтор повинен перевірити документи, що засвідчують право
власності орендодавця на квартиру: досвіду у нього куди більше, ніж у
середньостатистичного орендаря, тому ріелтору простіше розпізнати шахрая або
фальшиві документи. Однак більшість «борців з ріелторами» воліють від цих
послуг відмовитися, щоб за них не платити.
Ну, а оскільки в
реальності, як ми вже писали вище, боротися особливо не виходить — не кожен же
день обивателі здійснюють операції на ринку нерухомості — боротьба і
відбувається в інформаційному просторі.
Хтось натхненно
пише численні коментарі на профільних або просто міських форумах і сайтах, а
хтось намагається знайти альтернативу ріелторам за допомогою створення спільнот
в соціальних мережах, де прямі продавці і покупці, орендодавці та орендарі
можуть знайти один одного.
«Кинути» ріелтора не соромно?
Саме такої думки
дотримуються і віртуальні «поборники справедливості», і частина обивателів. Чому?
Мабуть, шукати
самостійно лінь і ніколи, та й взагалі, з чого це покупець повинен шукати
прямого продавця або платити за послуги?! Особливо, якщо можна зателефонувати
за оголошенням, домовитися з ріелтором про перегляд, подивитися і, якщо
сподобається, спробувати домовитися з господарем безпосередньо.
Але при цьому
потрібно знайти собі виправдання, підтвердження своєї правоти в ситуації, що
склалася. Як мінімум, у власних очах, але бажано, щоб ще й ззовні підтримали.
Така людська
природа: здійснюючи вчинки, які суперечать нашим переконанням чи суспільній
моралі, ми неодмінно шукаємо підтвердження своєї правоти, підтвердження того,
що нічого протиправного ми не вчинили. Що ми — всього лише жертва. Жертва
обставин і жертва того, з ким вчинили нечесно. А ось друга, обманута сторона,
безумовно, злочинець. Ну, або, в крайньому випадку, «барига» і «хапуга».
У романі «Музей
покинутих секретів» Оксана Забужко наводить цікавий приклад такого
самовиправдання: кіллери, наприклад, виправдовують себе тим, що називають
знаряддям в чужих руках.
Іноді таке обґрунтування
своєї правоти набуває характеру нав'язливої ідеї, що супроводжується
настільки ж нав'язливими пошуками підтвердження цієї правоти.
Наприклад, теза «усі
ріелтори — бариги і хапуги» підтверджується вишукуванням саме таких ріелторів.
А оскільки вони, як і в будь-який інший професії, зустрічаються, підтвердити
тезу не так і важко. Ще можна пошукати — і, звичайно ж, знайти — найбільш
одіозні зразки договорів між ріелторами та їх клієнтами, що порушують і закони,
і невідчужувані конституційні права. І тут же екстраполювати знайдені «докази»
на всю ріелторську братію. Довівши собі і оточуючим свою правоту при відмові
заплатити комісійні.
Втім,
зустрічалася мені й інша, не менш нав'язлива форма нелюбові до рієлторів — у
згаданих вище спільнотах, які позиціонують як альтернатива сервісів подачі
оголошень, де більшість останніх — від ріелторів. У деякі з таких спільнот
оголошення від ріелторів таки потрапляють. Проте в інших прагнення закритися
від представників цієї професії набуває форму полювання на відьом. І «відьом»
там таки знаходять.
Адже, по суті,
кожен знаходить саме те, що шукає. Хтось — потрібну квартиру за вигідною ціною.
Той, кому принципово знайти прямого продавця або покупця, в результаті більш-менш
тривалих пошуків, таки знаходить такого. А хто шукає докази жадібності і ліні
ріелторів – знаходить саме їх.
Наталія Рева, Domik.ua-нерухомість