Питання про те,
що робити з житлом 1950 — 1960-х років, і зараз вже безнадійно застарілим, нав’язло
в зубах. Але воно залишається актуальним для дуже багатьох українців: за
статистикою Мінрегіону, будинки перших індустріальних серій — це майже чверть
багатоквартирного фонду країни, пише «Взгляд».
Найпростіше
рішення — пустити під знесення старий фонд, що не радує ні очей, ні самих
мешканців, а на його місці звести новенькі квартали. За словами голови ради
директорів Конфедерації будівельників України Олександра Ротова, тільки в
столиці можна було б знести близько 6,9 млн. кв. м житлового фонду. Тоді б
вдалося звільнити більше півтори тисячі гектарів недешевої київської землі. І
побудувати на цій території майже 30 млн. кв. м нового житла.
Цікава тема,
однак, далі ідей не рухається. Головна перешкода — закон, за яким перед
знесенням старого будинку необхідно отримати обов'язкову згоду всіх його
мешканців. Усвідомивши, що їх будинок, а точніше, земля, на якій він стоїть,
представляє для когось інтерес, мешканці «хрущоб» стараються щосили на цьому
заробити.
«Як тільки
з'являються чутки, що будинок можуть знести, люди купують невелику частину квартири,
а потім вимагають за свої кілька квадратних метрів суми, несумірні з їх
реальною ринковою вартістю», — розповідає Ротов.
За словами
фахівця, вже готовий проект закону, за яким людей можна буде відселяти після
експертизи, що доводить непридатність будинку для життя. У документі також
передбачено, що переселенці отримають квартиру не далі, ніж за півкілометра від
старого житла. Адже багато хто поки що мотивують свою відмову тим, що з
будинків в хороших районах їх норовлять переселити на далекі околиці. Крім того,
закон гарантує, що площа наданого житла повинна бути на третину більше, ніж
старого.
«Це вигідно
жителям. Тому вони, швидше за все, не будуть проти переселення», — зазначив
Ротов.
До такої
радикальної міри, як відселення та знесення, вдаватися зовсім необов'язково.
Багато «хрущовок» будувалися з колосальним запасом міцності і можуть ще
постояти — якщо їх реконструювати, зрозуміло. Слід лише утеплити стіни і
замінити комунікації. Це явно вимагатиме набагато менше витрат, ніж радикальне
знесення та будівництво будинку «з чистого аркуша». Але для реконструкції
потрібні цільові гроші, причому не тільки інвесторів, а й держави.
Адже від продажу
реконструйованих будинків настільки солідних прибутків, як від реалізації
нового житла (навіть з урахуванням виділення частини квартир відселенцям),
підприємець-забудовник не отримає. І деяка частина квартир, теоретично, відійде
все тим же колишнім мешканцям, які вселяться в свій оновлений старий будинок.
Тобто потрібен внесок місцевої влади, яка навряд чи готова розщедритися.
Роман Малик, «Взгляд»