Новобудови, які
зводяться в містечках-сателітах столиці, при сучасному рівні комфорту
пропонують ціни нижчі київських, тому є відмінною альтернативою життя в
мегаполісі, пише Domik.ua. Тільки от медаль, як виявилося, має й
зворотний бік.
Українка, Ірпінь,
Бровари, Вишгород і багато інших невеликих містечок навколо Києва приймають на
себе удар з розвантаження спальних районів столиці. Саме тут купують житло ті,
хто не може дозволити собі дорогу столичну нерухомість або хоче отримати
міський комфорт в природній екологічній зоні. Саме на таких перевагах новобудов
під Києвом роблять акцент самі забудовники.
І, насправді, все
це правда - ліси, водойми, природні ландшафти і зони відпочинку, з одного боку.
З іншого - садочки, школи, лікарні, магазини. Якби не одне «але» - благ вже не
вистачає на всіх жителів, а містечка продовжують забудовуватися. «Для мене
найголовніший мінус - це те, що забудова відбувається під гаслом розвитку, -
обурюється громадський діяч з Українки Сергій. - Але ані економічної, ані
соціальної, ані культурної «обґрунтованості» просто не існує. Ми отримуємо
механічне розширення міста, яке поступово перетворюється на якийсь мертвий
житловий масив - фактично, придаток Києва, але при цьому не отримує бюджетних
коштів зі столиці і досить від неї віддалений».
Екологія
Перш за все,
виникає дуже серйозний сумнів у корисності новобудов для екосистеми (як у
прямому, так і переносному сенсах) невеликих міст. Візьмемо, наприклад, ту ж
Українку або Ірпінь: одним з основних їх переваг для життя, особливо, сім'ям з
дітьми, називають багатющі ліси і береги річок. Однак на ділі ліс, який в
Українці, наприклад, виконує, крім інших, і функцію очищення повітря від
результатів життєдіяльності місцевої ТЕЦ, вирубують для розчищення площ під будівництво,
а місто підступає до берегів водойм, обмежуючи доступ до пляжів і місць
відпочинку. Місцеві екологи не на жарт стурбовані: «При плануванні забудови
екологічний фактор взагалі не враховується. В Українку їдуть жити, як правило,
молоді сім'ї з дітьми або пенсіонери. Адже це практично місто-курорт - Стугна,
ліс, прекрасні види на Канівське водосховище. Але вже дуже скоро, якщо
продовжиться така інтенсивна забудова, з міста потрібно буде просто бігти».
Забудовники,
звичайно, виконують свої зобов'язання по частині озеленення території
побудованих житлових комплексів, але, на жаль, такі штучні насадження, як
правило, не складають навіть 1% від вирубаного для будівельного майданчика
лісу.
І це тільки те,
що лежить на поверхні. А адже сюди можна додати, що майже кожна сім'я, яка переїхала
за місто - це 1-2 машини, бензин, вихлопні гази. Не кажучи вже про те, що
навіть якщо паркування біля ЖК передбачене, паркомісць все одно недостатньо
навіть для власників квартир, не кажучи вже про їх гостей. Паркуватися
традиційно припадає на газонах і майданчиках.
Місцеві особливості
Кожне місто має
свої особливості. Масове переселення в невеликі, тихі містечка людей, які
звикли до стилю столичного життя, небезпечно з точки зору збереження їх
унікальної індивідуальності.
«Навіть якщо
спочатку основним фактором проживання в нашому місті були його характерна
особливість: невелике, затишне містечко, що потопає в зелені, в дельті трьох
річок, з розвиненою і достатньою інфраструктурою, яка без проблем обслуговуює
жителів міста та їх сім'ї, то надалі вони мимоволі починали впливати на його
характер і перетворення його на подобу якогось району будь-якого великого міста
- Києва, Донецька, Харкова і т.д. І я бачу, як наше місто з року в рік втрачає
свою індивідуальність», - нарікає Володимир, корінний житель Українки.
До речі, рівень
злочинності в містечках з невеликою кількістю місцевого населення апріорі нижче,
ніж у мегаполісі. Цей фактор теж привертає увагу тих, хто шукає спокою і
комфорту. До речі, наприклад, в Ірпені, Бучі або будь-якому іншому місті, про
які зараз йде мова, на вулицях практично немає людей без певного місця
проживання. Тут завжди дуже багато дітей, яких не бояться відпускати на вулицю
без тотального контролю та нагляду - саме тому, що рівень безпеки тут набагато
вище. До речі, відпадає і гостра необхідність в закритій території для нових
ЖК, які охороняються.
Але як показує
практика, цей рівень безпеки знижується в арифметичній прогресії від кількості
споруджуваних новобудов та приїзду нових людей, інтерес і увага яких, як
правило, не зосереджений на новому місці проживання і його особливості, а, як і
раніше, на роботі і суєті мегаполісу.
Соціальна інфраструктура
Найслабша ланка
містечок-сателітів. Забудовники позиціонують свої будинки як гармонійне продовження
локальної інфраструктури міста. Вони часто говорять про прилеглі садки, школи,
лікарні та магазини. І, насправді, це все правда. Знову з однією поправкою -
все ця інфраструктура, крім, звичайно, комерційних підприємств, була побудована,
як правило, ще багато років тому і не розрахована на обслуговування навіть «корінного»
населення містечок, яке виросло.
У кожному з них
працює максимум 2-3 школи. При тому, що життя за містом вибирають, перш за все,
сім'ї з дітьми. В результаті сьогоднішня ситуація така, що абсолютно всі школи
цих населених пунктів знаходяться на межі своїх фізичних можливостей. «У нас
прекрасна школа, - розповідає Лілія, мама столичної сім'ї, яка недавно
переїхала в Бровари. - Перевели ми туди дитину взагалі без проблем. Єдиний негативний
момент, мабуть, те, що четвертому класу доводиться навчатися у другу зміну. На
кожній паралелі тут по 5-6 класів, учнів за списком - 25-30, не менше».
І якщо з
обов'язковою в нашій країні шкільною освітою відмовити в прийомі в місцеву
школу, якою б завантаженою вона не була, просто не мають права, то з дошкільною
освітою ситуація взагалі катастрофічна. Оформити дитину в дитячий садок
офіційним шляхом неможливо. Вступ до державного садка коштує від 100-300 у.о. «благодійного
внеску», природно, неофіційного, який, до речі, часто не гарантує успішного
результату справи. Відомі ситуації, коли батьки просто не чекали своєї черги, і
дитина йшла відразу до школи.
І це ситуація на
сьогоднішній день, коли в кожному з описуваних містечок триває масове будівництво
житла. При цьому, на жаль, мало хто із забудовників зводить власні дошкільні
заклади на території своїх же ЖК. Та й будівництво одного-двох садків на
100-300 місць кардинально на ситуацію не вплине, а місцеві бюджети на це не
розраховані.
Що стосується поліклінік
і лікарень, тут жителі сателітів однозначні в своїй думці - краще користуватися
столичними. Місцеві лікувальні установи часто недоукомплектовані ані
приміщеннями, ані ліками, ані кадрами. Напевно, тому їх можливостей поки
вистачає на обслуговування тих, хто ризикує до них звертатися. Втім, від
двогодинних черг, особливо в дитячих поліклініках, де приїжджі лікарі-фахівці
беруть за особливим розкладом, це не позбавляє.
А от з
супермаркетами, бутиками, ринками, магазинами та банками проблем дійсно немає -
зведення комерційної нерухомості, в тому числі і в рамках новобудов, явище
поширене.
Транспортне сполучення
У цьому питанні
дійсно майже все анонсоване правда. І дістатися до центру столиці можна менш,
ніж за годину, і дороги прямі, і маршрутки ходять регулярно. Але стан доріг за
межею Києва, як правило, досить плачевний, а грошей на їх ремонт в місцевих
бюджетах традиційно немає. І пробки на особливо популярних маршрутах ніхто не
відміняв. Що стосується маршруток, вони їздять, в основному, по мірі наповнення,
а не за розкладом. І це означає, що вранці і ввечері їх дійсно багато, а ось
вдень і у вихідні на зупинці можна простояти довго.
А власникам
автомобілів варто задуматися про паркування - у новобудовах паркомісць на всіх
не вистачає. А якщо ви купуєте житло на вторинному ринку, питання взагалі може
встати дуже гостро. До речі, буває й таке, що наземне паркування біля ЖК на
ділі виявляється тротуаром і клумбою поруч з під'їздом, де доводиться залишати
машину за принципом «живої черги» - не встиг, шукай інше місце хоч до ранку.
Місцевий бюджет та комунальні платежі
Звичайно,
вирішувати всі ці питання централізовано було б логічно. Якщо місто приймає на
баланс новий житловий комплекс, забезпечити його жителів необхідною
інфраструктурою, проконтролювати виконання зобов'язань з озеленення, наявності
паркувань, дитячих і спортивних майданчиків та ін. забудовниками, спілкуватися
з громадськістю та активістами - безпосереднє завдання місцевої влади.
Однак, навіть
опускаючи всім відомі політичні та «комерційні» моменти, слід констатувати
елементарну нестачу коштів на місцях. «Основна частина покупців квартир в
новобудовах Українки, - розповідає місцевий підприємець і активіст Дмитро, - це
мешканці Києва та інших регіонів України. Купивши тут квартиру, нові власники
нерухомості працюють не в нашому місті, а в столиці. Тому й основні податкові
відрахування від нових мешканців нашого міста надходять до бюджету Києва. Тоді
як соціальне навантаження від стрімкого збільшення жителів і розвиток
інфраструктури Українки лягає на бюджет нашої громади. У свою чергу,
забудовники нових висоток перераховують до бюджету міста всього 4% від вартості
зведеного будинку. Це не дозволяє фінансувати будівництво нової дорожньої та
соціальної інфраструктури, не кажучи про те, що її потім потрібно буде утримувати
знову-таки з місцевого бюджету».
Місцеві жителі
побоюються одного - перетворення своїх квітучих містечок у відокремлені спальні
райони, начебто київської Троєщини, які досить віддалені від ділового життя
столиці, культурний і рекреаційний розвиток яких, за великим рахунком, нікого
не цікавить.
Але, хоч ситуація
і виглядає не надто позитивно, це абсолютно не означає, що слід відмовитися від
придбання житла за містом. Швидше, навпаки, його покупка повинна стимулювати
бажання жити ще краще і допомагати шукати шляхи вирішення спірних моментів,
адже наш добробут тільки в наших руках.
Анна Степанова, Domik.ua-нерухомість