Коли мені було 17,
я була впевнена, що повинні. І дуже шкодувала, що мій тато - не якийсь олігарх,
а простий службовець в невеликий фірмочці. Здавалося, гроші можуть відкрити все
різноманіття можливостей, а особистий простір у вигляді власної квартири -
стати оазисом свободи, пише Domik.net.
Dolce vita
Але доводилося
жити в батьками в невеликій двокімнатній квартирі, хоч і недалеко від центру:
навчаючись в університеті на стаціонарі, заробляла я небагато і нерегулярно, і
витрачати зароблене на оренду квартири хотілося найменше.
А ось моєму
університетському товаришеві квартиру батьки купили. Його способу життя
заздрила більшість: при бажанні він міг піти пообідати маминим куховарством, а
ввечері влаштувати вечірку. Така дрібниця, як гроші, його взагалі не турбували
- батьки і всі його витрати оплачували.
У той же час,
інші наші однокурсники, які приїхали вчитись до Києва з великих і малих міст
України і не бажали жити в гуртожитку, з сил вибивалися, поєднували навчання з
роботою, але знаходили таки можливість знімати окреме житло.
Знаєте, що в
результаті? Багато з тих, хто всі 5 років розривався між навчанням, роботою та
іншими життєвими справами, до моменту отримання диплома примудрилися зробити
пристойну кар'єру: хтось працює на телебаченні, інші - в популярних виданнях,
деяким вдалося влаштуватися навіть в прес-службу адміністрації президента! А
цей наш однокурсник, що подавав, за словами викладачів, великі надії, досі
перебивається випадковими підробітками і продовжує вести розгульний дозвільний
спосіб життя за татів рахунок.
Мораль цієї
історії проста: якщо ваша дитина звикла нічого не робити і отримувати все
бажане, ви можете їй купити квартиру, але путівкою в життя вона навряд чи стане.
Вірніше, в цьому житті сенсу буде небагато.
Втім, ця історія,
хоч і багато в чому типова, але аж ніяк не аксіома.
Простір для вільного художника
Квартири дітям
дарують багато батьків. Але деякі використовують подарунок з великим розумом.
Є у мене
приятелька - дуже талановитий фотохудожник. Біда в тому, що продавати вона свій
талант не вміє. От не вміє - і все. Працювати за замовленням категорично
відмовляється - каже, що може тільки по натхненню. Квартиру їй батьки, правда,
не дарували - вона її успадкувала від батька. Здаючи дві з трьох кімнат, вона
може не турбуватися про хліб щоденний і займатися улюбленою справою. Про
майбутнє вона, правда, теж не думає.
Ще одній моїй
знайомій батьки купили квартиру до весілля. Питання купівлі окремого житла для
молодят - тема окрема. Скажу тільки, що в даному випадку батьки продали свою
простору чотирикімнатну квартиру на Липках, що належала ще дідові приятельки -
великому радянському партійному чиновнику, і купили дві поменше, в хороших, але
дещо віддалених від центру районах. А сама приятелька, хоч і не відмовляється
від кар'єри, вже котрий рік у пошуках вдалих перспектив.
Боюся, вам вже
здається, що я активно просуваю ідею про марність дарувати дітям подарунки у
вигляді квартир, бо такий подарунок не розташовує до боротьби за місце під
сонцем у нашому конкурентному світі. Але це не зовсім так. Наявність власної
квартири, швидше, дозволяє не піклуватися про необхідність її покупки або
оренди і займатися тим, що подобається. У сучасній гонці на виживання це -
розкіш.
Так уже склалося
- історично і в силу обставин - що, на відміну від Заходу, в Україні прийнято
не знімати житло, а купувати власне. І батьки нерідко зі шкіри геть лізуть, щоб
забезпечити ним улюблене чадо.
Але що в
результаті? Що дає такий подарунок: можливість дармоїдства, творчого розвитку
або просто економію сил і енергії?
Чи варто батькам
збирати на таку покупку більшу частину свого життя? Або краще пожити для себе,
давши можливість своїй дорослій дитині йти власним шляхом і долати власні
перешкоди?
Зрештою, виховати
і дати освіту - це вже немало.
Марія Мечникова, Domik.net-нерухомість