Закінчивши епопею зі стадіонами та аеропортами до Євро-2012, Борис Колесніков
переключився на реалізацію проекту з будівництва нових «хрущовок». Тепер він
подорожує по Європі, вивчаючи технології будівництва типових будівель з
сендвіч-панелей, які не підлягають переплануванню. У таких будинках українців
хочуть за 600 євро за кв. м почати селити вже в 2013 р.
Вивчаємо заморське
Підрахувавши доходи, а головне - збитки від Євро-2012, прем'єр Микола
Азаров вирішив зайняти міністра інфраструктури Бориса Колеснікова новим
проектом - будівництвом соціального житла. З цією метою той тепер вивчає зарубіжний
досвід, в т.ч. німецький, фінський, італійський. В середині липня він з мерами
Одеси, Львова і Донецька відвідав в Італії завод Gruppo Edimo і надихнувся
тамтешньою технологією швидкого будівництва малоповерхових будинків з
сендвіч-панелей.
Програму будівництва соціального житла уряд уже розробляє, причому
презентувати її обіцяють у вересні поточного року, а перші будинки планують
ввести в експлуатацію через рік. Втім, поспішність таких рішень, а також
технології та економічне обґрунтування ідеї викликають багато питань.
Так, за словами Колеснікова, традиційне панельне будівництво пережило себе,
морально і фізично застаріло. «Панельне житлове будівництво досить витратне,
нетехнологічне, несе великі втрати енергії», - заявив він під час візиту на
італійський завод. У той же час італійська технологія, де сендвіч-панель
складається з двох залізобетонних плит товщиною в 3 см, простір між якими
заповнено поліуретаном, йому здалася перспективною.
Добре забуте старе
українське
В Україні про таку технологію знають мало. У нас виробляють і продають
зовсім інший тип сендвічів - металеві листи з наповнювачем з мінеральної вати,
пінополіуретану або пінополістиролу, які виконують гідро-і шумоізоляційні
функції. Втім, як пояснює комерційний директор компанії «Арсенал-Центр» Борис
Кукайло, такі сендвіч-панелі застосовуються для комерційних об'єктів
(торговельних центрів, складів, магазинів) або, в крайньому випадку, котеджів,
але ніяк не для будівництва багатоквартирних будинків в 4-5 поверхів. Адже, за
його словами, такі стіни просто не можуть бути несучими.
Проте, ряд українських будівельників встигли непогано вивчити технологію. І
стверджують, що саме в цьому форматі вона цілком придатна і для наших
кліматичних умов, і для малоповерхового будівництва. «Це один з найдешевших і
швидких методів будівництва. Його застосовують у Європі, в Росії, в Білорусі.
Серед європейських країн подібне виробництво найбільш розвинене в Італії і в
Німеччині, хоча вартість італійського обладнання трохи нижче. Для застосування
цієї технології в Україні ніяких обмежень немає. Ці панелі витримують вагові
навантаження, підходять для нашого клімату», - пояснює директор з капітального
будівництва компанії «ТММ» Володимир Жаворонков.
Ще більше про такі стінові панелі знають на Світловодському заводі
конструкцій БМЗ - там її використовують ще з радянських часів. Як розповідає
заступник директора з будівництва Віктор Суліна, ще при Союзі завод
забезпечував своїми потужностями все Міністерство енергетики - коли потрібно
було побудувати нову атомну або гідроелектростанцію, для робітників за лічені
місяці зводилися «тимчасові» будинки з залізобетонних сендвіч-панелей. За його
словами, ці «времянки» і зараз стоять в північних регіонах Росії, тому
технологія пройшла випробування і часом, і холодом, і навантаженнями (такі
стіни є несучими). Зараз завод працює на приватні замовлення, поставляючи свою
продукцію як в Україну, так і в ближнє зарубіжжя, але урядових контрактів або
хоча б зацікавленості немає.
Примітно, що, за словами гендиректора НВО «Созидатель» Леоніда Турчина, в
Україні вже й не будують із звичайних залізобетонних панелей. «За українським
нормам їх не можна застосовувати. Застосовуються тришарові (2 шари бетону і шар
утеплювача), а це те ж саме, що і сендвіч-панелі. Різниця тільки в розмірах», -
пояснює він.
Але немає пророка в своїй вітчизні, тому чиновники поїхали вивчати досвід
зарубіжних країн, не поцікавившись українськими досягненнями. Тим більше, що
якщо імпортну технологію візьмуть на озброєння, для її застосування на практиці
необхідно буде побудувати 15-20 заводів по всій Україні. За словами
В.Жаворонкова, в цьому все ж таки є резон, тому що будівництво подібного житла
економічно доцільно вести в радіусі 100 км від виробництва збірних панелей. У
скільки обійдеться їх будівництво і хто стане інвестором, в уряді не анонсують.
Неекономна економіка
Хоча деякі цифри вже озвучені. За словами італійців, кв. м житла за їх
технологією коштує 800 євро, хоча при масштабному будівництві можна знизити
ціну до 500-600 євро за кв. м. Для порівняння - зараз квартири економ-класу в
спальних районах Києва та передмістях в традиційних будинках на етапі
будівництва продаються не дорожче, ніж по $900-1000 за кв. м. А собівартість
будівництва «коробки» в столиці, за даними учасників ринку, без урахування
комунікацій і «відкатів», становить $400-450 за кв. м. Враховуючи, що в рамках
урядової програми земля і мережі будуть забезпечуватися за рахунок бюджетних
коштів, економічна доцільність ідеї явно вимагає додаткової аргументації і
пояснень.
Як розповідає Л.Турчин, його компанія зараз будує в Дніпропетровську 17-ти
поверхові цегляні житлові будинки, з прокладкою мереж, з покупкою землі, не
маючи жодних пільг. «Наші квартири продаються в середньому по 800 євро за кв.
м. Якщо 800 євро - собівартість, то це вже не економ-клас, це ціна
бізнес-класу. Але навіть якщо це продажна ціна, то на сьогоднішній день в
Україні будуються будинки за такою ціною, хай і не за такими швидкими
технологіями», - наводить він цифри.
Варто також згадати, що це соціальне житло уряд планує продавати, а не
роздавати безкоштовно. Відбуватиметься це в рамках нинішньої програми з надання
3%-ї іпотеки строком на 12-15 років. Втім, малоймовірно, що українці
добровільно захочуть купувати житло з некапітальних конструкцій за ціною,
зіставною з вартістю традиційного цегляного будинку.
Тимчасові труднощі
Незважаючи на ряд переваг залізобетонних сенвіч-панелей, з ними напевно
виникне і багато проблем. Так, гендиректор девелоперської компанії «ОМОКС»
Олексій Кулагін, згадуючи широкий досвід застосування технології в США,
нагадує, що такі будинки все ж мають обмежений термін експлуатації. «Заявлена
довговічність панельно-каркасних будинків - до 100 років, але за фактом вона
становить до 50 років, тобто поняття «капіталізації активу» для них не існує»,
- говорить він.
До того ж, реконструкція або демонтаж таких будинків з подальшим вивезенням
будівельного сміття коштує дуже дорого. «Вихід один: створювати довговічні
активи, цегляні та монолітні будинки з терміном служби не менше 200 років і до
них відповідні об'єкти інженерної та соціальної інфраструктури. Розглядаю
впровадження ідей щодо панельно-каркасного домострою як спробу монополізації
ринку, а не створення соціально-корисного формату забудови. Це бомба, закладена
під майбутні покоління», - попереджає О.Кулагін.
«Будувати такі будинки для постраждалих від якихось лих - це одне питання,
але для постійного житла ... До чого такий поспіх? За радянських часів теж
хотіли терміново «нагодувати» людей житлом, побудували «хрущовки», «панельки».
Сьогодні ж такі будинки не вважаються нормальним житлом», - зазначає Л.Турчин.
В.Жаворонков додає, що, крім усього іншого, в Україні до масового
будівництва з швидкозбірних конструкцій не готовий парк механізації будкомпаній
(машини для доставки панелей, кранове господарство тощо), його доведеться
оновлювати, що також вимагає інвестицій. Не кажучи вже про те, що ця технологія
дозволяє будувати тільки однотипні об'єкти зі стандартними плануваннями, які не
підлягають змінам. Якщо будинок будується зі швидкозбірних конструкцій, то про
цікаві архітектурні рішення, які радують око, говорити не доводиться.
Наталія Тарасова, UGMK.INFO