Незважаючи на прагнення України стати державою, що
відповідає всім принципам європейських стандартів, пережитки радянського
минулого ще мають місце бути. Одним з таких рудиментів на сьогоднішній день є
інститут прописки, вірніше, реєстрації за місцем проживання. Ніхто не буде
сперечатися, що без реєстрації громадянин позбавляється низки прав,
гарантованих Основним законом країни. Спробуйте отримати медичне
обслуговування, відправити дитину в дитсадок чи школу, оформити пенсію,
отримати пільгу, не маючи заповітного штампу «паспорт зареєстрований ...».
Невеликий
історичний екскурс
Так що ж це таке - реєстрація? Багато хто пам'ятає, що
цей термін прийшов на зміну схожим на поняття «прописка». Не далі як в 2001 р.
КСУ виніс рішення про те, що інститут прописки суперечить основоположним
конституційним правам громадян, що гарантує свободу пересування і вибору місця
проживання.
Тому з формальної точки зору слово «прописка» пішло в
історію, давши початок новій юридичній конструкції «реєстрація за місцем
проживання». Причому основною відмінністю цих термінів з точки зору права є
порядок вибору місця проживання. Іншими словами, при прописці існував
дозвільний порядок місця проживання, тепер же реєстрація за місцем проживання
передбачає більш просту процедуру - повідомну: громадянин повідомляє
компетентні органи про своє місце проживання, а останні реєструють заявлене
місце проживання. В іншому ж (підстави, наслідки) все залишилося без змін.
Порядок
реєстрації місця проживання
Відповідно до Закону «Про свободу пересування та вільний
вибір місця проживання» (далі - Закон), кожний громадянин має право на вибір
адміністративно-територіальної одиниці, на території якої він бажає проживати
або перебувати.
Так, до речі, у свободі вибору місця проживання
обмежуються особи, які досягли 16-річного віку. Місцем проживання називається
адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає
терміном понад 6 місяців на рік, а під місцем перебування розуміється адміністративно-територіальна
одиниця, на території якої особа проживає менше шести місяців на рік. При цьому
місце проживання, як і місце перебування, підлягають реєстрації - внесення до
паспортного документа відомостей про місце проживання або місце перебування із
зазначенням адреси житла громадянина та внесення цих даних до реєстраційного
обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади з питань реєстрації (простіше - паспортна служба або ЖЕК).
Власне, для отримання реєстрації місця проживання
громадянину необхідно з'явитися в паспортну службу, маючи при собі необхідні
документи (див. Інфосправку) і подати заяву (форма затверджена КМУ). До речі,
відкладати спілкування зі співробітниками паспортної служби небажано. Справа в
тому, що, згідно ст. 6 Закону, громадянин після прибуття на нове місце
проживання зобов'язаний зареєструвати місце проживання протягом 10 днів з дати,
зазначеної в талоні про зняття з реєстрації за попереднім місцем проживання. А
якщо у встановлений термін укластися не вийшло, доведеться заплатити штраф від
1 до 3 НМДГ (17-54 грн).
Що стосується реєстрації місця перебування, то на
практиці вона здійснюється вкрай рідко, тим більше, що Закон не зобов'язує
кожного, хто виїхав за межі «прописки», реєструвати своє нове місцезнаходження.
Хіба що, якщо цього вимагають робочі питання або питання особистого характеру
особи, що тимчасово виїхала за межі свого місця проживання. Проте, згідно ст. 8
Закону, реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи, яка
зобов'язана подати її протягом 7 днів після прибуття на місце перебування.
При реєстрації місця перебування інформація про це
повідомляється в орган реєстрації за місцем проживання особи. Очевидно, може
виникнути питання, чи потрібно зніматися з реєстрації за місцем проживання, щоб
зареєструватися за місцем перебування. На жаль, Закон чіткої відповіді не
містить, хоча деякі норми свідчать про те, що реєстрація за місцем проживання
не змінюється при реєстрації місця перебування. Крім того, не потребує будь-яких
доказів твердження, що місце проживання у громадянина може бути тільки одне, а
от місця перебування - різні.
Тонкощі
реєстрації
На жаль, недосконалість законодавства «відгукується» на
практиці. Мова йде про протиріччя, що містяться в самому Законі. Так, ст. 6
встановлено виключний перелік документів для постановки на реєстрацію за місцем
проживання, а єдиною підставою для реєстрації місця проживання є заява особи,
що звернулася.
У той же час положення статті вказують: «Зразки заяви та
інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи,
затверджуються КМУ». Іншими словами, виключний перелік документів може бути
доповнений (всупереч основам права) та іншими документами. Зазирнувши до
Постанови КМУ від 28 липня 2004 р. № 985 «Про затвердження зразків документів,
необхідних для реєстрації місця проживання в Україну», знаходимо наступне.
Зворотний бік заяви про реєстрацію місця проживання містить підстави для
реєстрації місця проживання заявника за вказаною адресою, які підтверджуються ордером,
свідоцтвом про право власності, договором найму (піднайму, оренди) або іншими
документами.
При відсутності таких документів, визначених як підстава
для реєстрації, необхідна згода власника житла або уповноважених органів,
наймача та членів його сім'ї (їхня особиста присутність з паспортами
обов'язково).
Очевидно, що для отримання реєстрації за місцем
проживання слід обзавестися житловою площею, на якій ви будете «прописані». Як
випливає із згаданої Постанови, підставою для реєстрації може стати придбання
квартири в результаті покупки, будівництва, приватизації. Якщо такої можливості
немає, для отримання реєстрації можна укласти з власником житлового приміщення
договір найму (оренди) - зрозуміло, в необхідній законодавством формі. Такий
договір також стане підставою для реєстрації місця проживання.
До речі, згідно зі ст. 161 ЖК УРСР, наймач має право
вселити в зайняте ним жиле приміщення в будинку (квартирі), що належить
громадянинові на праві приватної власності, своїх дружину, дітей, батьків, а також
інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім'ї,
які проживають з наймачем. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей такої
згоди не потрібно. Невелике пояснення: вселити - означає зареєструвати, надавши
право користування житловим приміщенням у рамках, обумовлених у договорі між
власником житла і наймачем.
При необхідності реєстрації місця перебування (а така
може знадобитися, наприклад, для складання іспиту в ДАІ при навчанні в
автошколі, розташованій в іншій адміністративно-територіальній одиниці)
процедура реєстрації досить проста. У паспортний стіл потрібно з'явитися з
власником (власником) житлового приміщення, в якому ви збираєтеся
зареєструватися. З собою слід принести свій паспорт та паспорт власника квартири
(приклавши копії); документ, що підтверджує право власності на житлове
приміщення; квитанцію про оплату держмита; заяву власника квартири про його
бажання зареєструвати ваше місце перебування.
Нарешті, хотілося б відзначити, що сьогодні вже
висловлюються пропозиції про скасування інституту реєстрації взагалі - мовляв,
тільки так можна створити умови для повної реалізації громадянами своїх
конституційних прав. Але, на жаль, поки це лише теорія. Адже основний сенс
реєстрації громадян - це не тільки аналітика міграційних процесів усередині
країни, а й облік громадян для цільового розподілу бюджетних коштів на
соціальні, медичні потреби населення, що проживає в конкретній
адміністративно-територіальній одиниці.
Юлія
Габдулліна, Судебно-юридическая газета