Радянське
поняття "прописка" давно канула в Лету - на заміну їй прийшло поняття
"реєстрація", суть якого наші громадяни не дуже добре розуміють,
вважаючи, що реєстрація за адресою тієї чи іншої квартири дає численні права, а
її відсутність, навпаки, загрожує тим , що людина залишиться без даху над
головою. Але все це було правдою тоді, коли приватної власності не було, і всі
були орендарями житла, яке належало державі. Ці орендарі на підставі ордера
вселялися в житло, вселяли своїх членів сім'ї, всі дружно там прописувалися і
отримували право володіти, користуватися цим житлом. Але! Не розпоряджатися!
Теперішнє
становище речей зробило людину повноправним господарем житла, тобто його
власником. Саме право власності дає право володіти, користуватися і
розпоряджатися. Наявність же прописки дає право жити. Не більше. Її відсутність
за наявності права власності право на життя в квартирі також не виключає. І,
нарешті, повторюємо в сотий раз для тих, хто ще не зрозумів, що часи СРСР пішли
безповоротно: власникові для продажу квартири згоди прописаних, але осіб – не власників
житла, не потрібно! Прописка на сьогоднішній день створена лише для того, щоб
людина була десь закріплена і таким чином користувалася послугами органів
державної влади та місцевого самоврядування в тому чи іншому районі населеного
пункту, щоб її могли знайти правоохоронні органи, і щоб суд знав, куди висилати
повістку.
Втім, не все
так однозначно. Нижче ми підготували два приклади з судової практики, які
наочно демонструють, як право на проживання в тій чи іншій квартирі тісно
пов'язано з правами власності. В результаті, не витримують критики два основних
міфи, що стосуються прописки.
Перший міф,
укорінений у свідомості суспільства, звучить так: "Реєстрація не дає
взагалі ніяких прав". Таке трактування дуже часто можна почути в столиці,
коли друзів просять "прописати" на час далеких родичів, наприклад, щоб
ті могли влаштуватися на роботу. Пояснення при цьому дається нехитре, просте (а
значить, наближене до достовірного), але, тим не менше, є напівправдою:
"Мовляв, правовий статус реєстрації вже зовсім не той. Квартиру (будинок)
ви не втратите, більше того, зможете продати свою нерухомість в будь-який зручний
для вас час ". Це правда. Однак не забувайте при цьому, що виписати людину
примусово (звичайно, якщо вона веде себе як добропорядний член суспільства), ви
не зможете! І тому навіть якщо ви посварилися з "родичем" вщент і
нагадаєте йому, що у нього немає ніяких прав на цю квартиру, це ні до чого не
приведе. Вона зможе з допомогою міліції прийти у ваш дім і жити там на підставі
штампу в паспорті, і буде це робити на цілком законних підставах.
Другий міф є
не менш поширеним: "Я жив (жила) тут багато років, реєстрація є. Тому буду
жити тут до самої смерті, навіть якщо я не власник цього будинку
(квартири)". Знову-таки, все впирається в право власності. Якщо ви
проживаєте (зареєстровані) в одному будинку з власником нерухомості (тобто саме
він дав згоду на те, що ви можете бути зареєстровані на його квадратних
метрах), то це дійсно так. Однак якщо будинок змінив власника (наприклад, в
результаті купівлі-продажу або договору дарування), то ви автоматично втрачаєте
які б то не було права на проживання у квартирі. Ось така вона, правда життя.
Приклад № 1.
Позитивний
Про право
проживати в квартирі, що належить колишній дружині
Щоб
продемонструвати, яким чином право проживати в квартирі з колишнім членом сім'ї
може зберегтися, ми вирішили розповісти таку історію. Ухвалою від 28.05.2008 Верховний
Суд зберіг за колишнім чоловіком право проживати в квартирі з колишньою
дружиною. Тому що власник-то - колишня дружина, а припинення сімейних відносин
не впливає на право колишнього члена сім'ї користуватися житлом.
Одна пані,
вийшовши заміж, вселила і прописала свого нового чоловіка в квартиру, половина
якої належить їй на праві власності. Жили вони недовго й нещасливо і, у
результаті, розлучилися. Тільки от після розлучення виселятися чоловік
добровільно не захотів. Жінка звернулася до суду, вимагаючи усунути перешкоди в
користуванні квартирою та виселити її колишнього чоловіка. Місцевий та
апеляційний суд, задовольняючи позов на підставі ст. 48 Закону "Про
власність", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, та ст.
383, 391 Цивільного кодексу, керувалися тим, що власник може вимагати усунення
будь-яких порушень його права, навіть якщо порушення не були поєднані з
позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Оскільки колишній
чоловік перешкоджає жінці в реалізації її права власності на квартиру, він
повинен бути виселений.
Суди першої
та апеляційної інстанцій позов задовольнили, зобов'язавши колишнього чоловіка
жінки піти геть із раніше спільного житла. Ображений колишній чоловік звернувся
з касаційною скаргою, вимагаючи судові рішення скасувати та прийняти нове
рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального
права. Верховний Суд у цій історії, знову таки згадавши про право членів сім'ї
проживати з власником у квартирі, вирішив, що скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ч.
4 ст. 156 Житлового кодексу, до членів сім'ї власника будинку (квартири)
належать особи, зазначені у ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, зокрема другий з
подружжя. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не
позбавляє членів сім'ї власника права користування цим приміщенням. У разі
відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї
про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються
правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.
Статтею 157
Житлового кодексу встановлено, що член сім'ї власника жилого будинку (квартири)
може бути виселений у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, а
саме: якщо він систематично руйнує чи псує жиле приміщення, використовує його
не за призначенням, систематично порушує правила співжиття, робить неможливим
проживання інших осіб, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися
безрезультатними. Нічого подібного колишній благовірний позивачки не робив,
тому суд вирішив, що так і жити їм далі удвох.
Приклад № 2.
Негативний
Про
відсутність права проживати в квартирі колишнього чоловіка
Однак не
завжди факт проживання разом і наявності сімейних уз в минулому дає колишнім
членам сім'ї право на життя в сімейному гніздечку. Всі права членів сім'ї є
похідними від прав основного власника. І якщо цей власник змінюється, то права
проживати з ним втрачено. Прикладом може послужити наша історія. Мова піде про
визначення ВСУ від 18.09.2008.
Жінка
звернулася до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні будинком, де
вона збиралася проживати. Справа в тому, що в цьому самому будинку вона прожила
більше двадцяти років зі своїм покійним чоловіком, якому будинок і належав. За
життя чоловік подарував будинок своєму синові від першого шлюбу. Після смерті
батька син, звичайно ж, вирішив панночку вигнати. Тому вона звернулася до суду,
вважаючи, що має законне право на своє "ліжко-місце". Місцевий суд
позов задовольнив, мотивувавши рішення тим, що, згідно зі ст. 64, 109, 156
Житлового кодексу, члени сім'ї власника житла користуються їм нарівні з
власником і не втрачають це право при переході права власності на житло до
іншої особи, і можуть бути виселені лише з підстав, передбачених законом.
Апеляційний
суд при скасуванні рішення суду першої інстанції в позові відмовив на підставі
ст. 48 Закону "Про власність". Він порахував, що у зв'язку з
відсутністю договірних відносин з власником будинку та припиненням права
власності покійного чоловіка позивачки на будинок, остання втратила право
користування цим будинком, оскільки її права були похідними від прав колишнього
власника будинку, членом сім'ї якого вона була.
Статтями 383
Цивільного кодексу і 150 Житлового кодексу передбачено право власника
використовувати житло для проживання власного, членів своєї сім'ї, інших осіб і
розпоряджатися своїм житлом на свій розсуд. Згідно з ч. 1 ст. 156 Житлового
кодексу з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу, члени сім'ї
власника житла, які проживають разом з ним в належному йому будинку,
користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з
власником. Аналіз змісту зазначених правових норм свідчить, що право члена
сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом є лише за наявності
у власника права приватної власності на це майно. З припиненням права власності
у власника припиняється і право проживати з ним.
Передбачаючи
право власника жилого будинку на відчуження цих об'єктів, законодавець не
передбачив перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника
в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього
власника, у випадку зміни власника будинку. Частина 4 ст. 156 Житлового кодексу
передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї,
які припинили сімейні відносини з власником будинку, за умови збереження права
власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Верховний Суд підтвердив рішення апеляційної інстанції.
Ганна Воєводіна, Судебно-юридическая газета