У Києві — столиці
європейської держави — в XXI столітті, в самому серці міста є житлові будинки,
поруч з якими не тільки мешканці, але і перехожі відчувають дух апокаліпсису
або Другої світової. І проблема ця, на жаль, не точкова. У мерії, нібито,
щорічно виділяються гроші на ремонт житлових будинків, тільки от не на всі
будинки вистачає. «Сегодня» пройшлася по деяким «садибам» і
поспілкувалася з мешканцями будинків-примар. Першими їх прийняли мешканці
будинку на Татарці.
Саморобний бойлер і щури замість котів
Мешканці
двоповерхового будинку на Татарці більше 20 років не живуть, а виживають. Умови
тут не краще середньовічних. Ми піднімалися на «жилий» другий поверх у темряві
по прогнилих східцях і під стелею, що обвалюється. Двері в квартиру відкриті.
Переступивши поріг оселі, мало не провалилися на нижній поверх — прямо біля
порога наскрізна дірка в підлозі, яку заклали фанерою і затягнули лінолеумом. «Акуратніше,
тут дірка наскрізна, провалитися можна. Не сьогодні, так завтра обрушиться все»,
— зустріла нас одна з мешканок Валентина. У стелі діри, згоріла проводка, з
крана замість води слиз. Про каналізацію тут навіть не мріють. Проте з гарячою
водою мешканці змогли викрутитися: саморобний бойлер у вигляді радіатора з
приєднаними шлангами. Механізм ставлять на газову плиту, нагрівають,
відбувається циркуляція: з крана до радіатора холодна вода, а в іншу трубку
виходить вже нагріта. За вікном темніє. Жителі з жахом чекають вечора. «Вночі з
кімнати виходити страшно. Тут щури розміром з котів», — каже Валентина.
Фільми жахів і обіцянки
Будинок на
Тропініна змушує ворушитися волосся не тільки в житті. Сюди і фільми жахів
приходили знімати. Власне, у кіношників і випросили пральну машинку. З 30 людей
тут залишилося не більше десятка. «Хто міг, виїхав до село. Тут хіба жити можна
? Не знаєш, коли дах на голову впаде», — розповіла одна з мешканок квартири без
номера. За словами мешканців, проблеми почалися після того, як кабельний завод
продав будинок прямо разом з ними. Власник будинку змінювався кілька разів.
Зараз він на балансі одного з банків. Мешканців поки що не чіпають. А коли сюди
з перевіркою завітали інспектори, навіть у них округлилися очі — ніхто не думав,
що в цих руїнах люди живуть... До речі, незважаючи на страшні умови, мешканці
справно платять комуналку. Вже багато років вони намагаються достукатися до
влади, але результату ніякого. «До нас ходили з мерії. Подивилися — і все. Якби
хоч щось натомість цього запропонували, хоч якийсь кут — вже давно виїхали б»,
— нарікають жінки. У мерії розводять руками, посилаючись на складну ситуацію.
«Як тільки буде можливість фінансова, перейдемо і до цього будинку», — сказали
в КМДА. Мешканці бояться: «Таке відчуття, що чекають, поки будинок просто
завалиться».
Колишній гуртожиток
Ще сумний приклад
— гуртожиток на Заболотного, 132. «Найбільш кричущий випадок! — Вигукує адвокат
Олександр Дядюк. — Колись державний гуртожиток в 1998 році було продано разом з
мешканцями, а незабаром новий власник подав позов про відселення людей. Суд
постановив переселити мешканців у інший гуртожиток, але там і донині немає
місць. Не маючи можливості виселити людей законно, нинішній власник ще в 2008
році відключив опалення, електрику, воду. У 2010 році залишилося всього п'ять
сімей, а коли не було вдома нікого, якісь люди захопили гуртожиток. «Нас не
пустили назад і розгромили кімнати. Після того як ми зайшли в гуртожиток — це
був «Сталінград». Усе погромили», — говорить мешканка гуртожитку Галина. З 2008
року ці п'ять сімей живуть без будь-яких комунікацій. До слова, всі вони
працівники ВДНГ, які віддали комплексу десятки років праці. Є тут і дітки.
Уроки вчать під акумуляторними лампами, обігріваються буржуйками. «Їм
влаштували всі умови, щоб вони виїхали, але їхати нікуди. Коли продавали
гуртожиток, були всі комунікації. Ми боїмося, щоб людей не викинули на вулицю»,
— додає Дядюк. Вже котрий рік люди чекають, поки звільняться кімнати в іншому
гуртожитку. У тому, куди їх відселив суд. Очікують дива в руїнах, де
температура в кімнатах взимку трохи вище, ніж за вікном, але все одно мінусова!
Без води, без тепла, без світла і з маленькими дітьми.
Садиба Мурашка і захований будинок
Перипетії навколо
садиби Мурашка почалися ще в 2008 році. Тоді будинок на Малій Житомирській,
12-14, продали приватній компанії, яка обіцяла пам'ятник архітектури
відреставрувати, але за останні шість років садибу довели до стану нестояння:
будинок практично зруйнований, огороджений зеленим парканом, постійними
мешканцями стали бомжі та щури. І лише у дворі садиби тулиться невеликий
цегляний будиночок із зламаними металевими сходами. З труби валить дим — видно,
що господар є. Піднявшись по хитких сходах, ми опинилися біля зачинених дверей.
Стукаємо. Чути гавкіт собаки. Двері відчинила молода жінка, дозволила зайти,
озирнутися. «Живемо з чоловіком, — почала господиня. — Приходять постійно з
різних служб, намагаються виселити, але ми з'їжджати не збираємося, та й нікуди
нам», — каже дівчина. З меблів тут диван, стіл, шафа та пара стільців.
Електрика за рахунок накинутого кабелю, опалення — за рахунок обігрівачів. У «коридорі»
розбиті вікна, а санвузла взагалі немає. «Так і живемо», — говорить на прощання
дівчина.
Військова розруха
У селищі
Коцюбинське під Києвом вісім будинків військового містечка визначили під знесення,
на відселення повинні піти 32 сім'ї. Половина вже погодилися, а ті, що залишилися,
бояться, що їх залишать без даху над головою, адже будинки сімей, які
погодилися, вже зруйновані. «Тим, хто залишився, вже відключили воду, два тижні
живуть без води», — говорить адвокат Олександр Дядко. Він намагається відстояти
права мешканців, однак не все так просто: погоджуватися на кота в мішку — боязно,
ставати в чергу і чекати житло від держави — практично нездійсненний варіант,
оскільки люди в чергах десятки років стоять. «Забудовник вимагає відмовитися
від житла і відселитися. Квартири купуються на ім'я співробітників компанії, а
жителям військового містечка вже власники надають можливість жити в них якийсь
час. Залишилося 12 сімей, які не хочуть бути бомжами», — пояснює Дядко. У
Міноборони кажуть, що вони не проти виконати всі умови договору про відселення.
Правда, в ньому не вказано, де саме людям нададуть житло. Побоювання мешканців обґрунтовані:
відселені сім'ї так і не отримали документів про власність на квартири.
Офіси в аварійних будинках
Чотириповерховий
будинок на Гончара, незважаючи на красу фасаду, знаходиться в аварійному стані.
Навіть оголошення про те, що пішоходам потрібно обережно пересуватися через
можливе обвалення даху, висить. Мешканців тут залишилося небагато — колишні
квартири перетворилися на офіси. Під'їзд будівлі в хорошому стані — чистий і
відремонтований, але лише до третього поверху, де розмістилися офіси. Останній
— 4 -й поверх, з двома квартирами, виглядає набагато гірше: стеля, що протікає,
обгоріла проводка, облуплені стіни. На стуки і дзвінки у двері мешканці не
відреагували.
Аналогічна
ситуація і з будинком на Чапаєва, 7. Чотириповерхова будівля входить до числа
найбільш аварійних будинків столиці. Мешканців тут практично не залишилося, у
вікнах на перших поверхах видно лише мотлох, тюки з речами, старі журнали,
книги. Деякі балкони майже обвалюються. При цьому, незважаючи ні на що, тут
продовжують відкриватися офіси — на верхніх поверхах пластикові вікна,
кондиціонери, видніються красиві люстри, а от фасади будинків — ніби після
бомбардування.
Ірина Золотар, газета
«СЕГОДНЯ»