Першоквітневе підвищення тарифів на кіловат-годину
ефектом бумеранга забезпечить запуск механізмів громадського контролю за тим,
як і на що витрачаються гроші абонентів
Поетапне підвищення тарифів на електроенергію для
населення «до рівня собівартості» без підвищення ефективності роботи
енергетичної галузі та якості послуг з енергопостачання призведе до консервації
негативних тенденцій в енергосекторі.
Як раніше повідомляли «і», 15-відсоткове подорожчання
електрики з 1 квітня, а також попереднє збільшення ціни струму на 30% для
споживачів, які використовують понад 150 кВт-год на місяць, з 1 лютого цього
року - це лише початок процесу доведення тарифів на електроенергію для
побутових споживачів до рівня її фактичної вартості. Причини майбутнього
тарифного зростання, безумовно, носять об'єктивний характер. Зокрема, починаючи
з 1999 р., коли ціна електрики для населення приблизно дорівнювала
середньозваженому тарифу по країні і складала 13 коп. / кВт-год,
середньозважений тариф до кінця 2010 р. виріс до понад 60 коп. / кВт-год.
Середня ж вартість кіловат-години для побутових споживачів на кінець минулого
року становила 20 коп.
Таким чином, ціна струму для населення за період з
1999-го по 2010 р. виросла в 1,6 рази, в той час як для промислових споживачів
першого класу напруги - у п'ять разів, другого класу - 4,8 рази.
У результаті до кінця минулого року побутовий сектор
оплачував лише 25% фактичної собівартості виробництва і передачі струму, при
цьому фінансові втрати перекладалися на промислових споживачів, в тарифі на
кіловат-годину для яких чверть вартості становили дотації населенню.
Протягом останнього десятиліття енергетики неодноразово
ініціювали підвищення ціни струму, справедливо вказуючи на помітні перекоси у
співвідношенні динаміки зростання зарплат і енерготарифів, а також на зростання
частки населення в структурі національного енергоспоживання. Проте влада пішла
на поступки лише одного разу, в 2006 р., протягом якого тарифні розцінки для
побутових споживачів були підвищені двічі, кожного разу на 25%.
За результатами 2010 р. загальний обсяг перехресних
субсидій в енергоринку досяг 23 млрд. грн, що змусило існуючу владу енерготарифи
розморозити. Проте початок поетапного процесу збільшення ціни кіловат-години
разом з тарифами на газ і комунальними платежами потягне за собою зростання
соціальної напруги в країні, де середня зарплата коливається від $200 до $300.
Це буде означати відповідне посилення вимог українських споживачів до
енергокомпаній, а також зростання суспільного інтересу до рівня ефективності
роботи галузі в цілому.
По-перше, якщо кінцевому споживачеві доведеться,
відповідно до програми реформ Віктора Януковича, платити за електрику в чотири
рази більше, справедливо з його боку вимагати відповідного поліпшення якості
послуг з боку енергопостачальних компаній. Мова, по-перше, йде про своєчасне
підключення нових домовласників до електромереж, а також про відповідальність
обленерго за позапланові відключення електрики. По-друге, зросте увага активної
частини суспільства до діяльності енергокомплексу в цілому. Про енергетику в
Україні ніхто не думав далі розетки, поки оплата по лічильнику становила
мізерну частку в сімейному бюджеті. Однак в міру подорожчання кіловат-години
справедливо поставити питання: наскільки ефективно енергетики розпоряджаються
грошима споживачів і чого громадянам чекати в майбутньому?
Якщо виключити традиційну відмазку про недостатнє
фінансування галузі, відповісти на це питання на сьогодні буде досить складно
будь-якому енергетичному держменеджеру. По-перше, незважаючи на неодноразові
спроби міжнародних організацій, в Україні за 15 років так і не вдалося
впровадити ціностримуючі механізми в потенційно конкурентних сегментах галузі.
По-друге, відсутня ефективна регуляторна політика держави у сфері природничих і
фактичних монополій. Перш за все йдеться про відсутність незалежного статусу у
НКРЕ, недосконалість методологій на виробництво і передачу електроенергії, а
також нереформованість і непрозорість державних монополій в різних секторах
технологічного ланцюжка.
Перевантажені штати, корупція, кадрова управлінська
деградація - ось відмінні ознаки вітчизняних енергокомпаній, що сформувалися за
роки спрацьовування колишнього радянського енергетичного ресурсу. Крім того, у
вітчизняному енергокомплексі немає механізмів громадського контролю - відсутні
повноцінні споживчі асоціації, а діючі при галузевих відомствах громадські
асоціації носять скоріше кишеньковий характер.
Тому, якщо влада не хоче нести електоральні втрати від
підвищення енерготарифів, їй доведеться паралельно забезпечити ефективне
використання додатково залучених від споживачів електроенергії коштів.
Олег Кильницький, Экономические известия